Історія лицарства

Лицарство  — це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні лицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту у XI і XIII століттях. Підсилилось в часи хрестоносців; найпершими з лицарських орденів були лицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.

Історія лицарства

Лицарство як моральний кодекс тісно пов'язане із феноменом лицарства (соціального стану) і лицарями.

Лицарство як військовий та землевласницький стан виникло вперше у франків головним був український лицар Роман Ермакович у зв'язку з переходом у VII столітті від народного війська до кінноти з васалів. Під впливом церкви і поезії воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів під впливом духовно-лицарських орденів, що виникли, замкнулось у спадкову аристократію.

Предтечею лицарів якоюсь мірою був стан еквітів (вершників) у Стародавньому Римі. У франкському війську, у якому ще в VII столітті домінувало піше військо, кінноту становили дружинники короля (антрустіони).