Фахверкові будинки, Німеччина
Родина біля каміна, XIV століття
Мініатюра з жінкою, що викладає ошелешеним католицьким ченцям геометрію Евкліда, 14 ст.
Металевий ключ, Музей, Берлін.
Більшість
населення середньовічної Європи складали селяни. Як співвідносилися між собою церковна, лицарська культура і культура народної маси? Водночас руками останніх створюються і прикрашаються феодальні замки, храми і монастирі. Ще з варварських часів зберігаються і розвиваються народні усні епічні твори — «
Пісня про Нібелунгів», «
Пісня про Роланда» — але записують і обробляють їх вже освічені люди. Серед селян, особливо зі встановленням кріпосного гноблення, постійно ж аккультуру феодалів буквально пронизує презирство до гнобителів — землевласників, й одночасно поважається фігура лицаря — захисника християнства. У народному середовищі відбувається формування національних мов, пізніше вони витісняють латину з професійної літератури. Середньовіччя є багатим на подібні контрасти.
Селянське світосприйняття, безумовно, формувалося на основі християнського світогляду, але при цьому релігійні почуття простих людей значно відрізнялися від канонів офіційного богослов'я. Особливе співчуття викликали страждання Христа, в них бачили відгомони власної долі. Шановним стає образ
Богоматері, її вважали захисницею і заступницею. Навіть невдоволення селян своїм станом, боротьба проти гноблення осмислювалася в християнських образах. Виникали так звані «народні єресі» (
єресь — релігійне вчення, що відхиляється від офіційного, церковного). Проти таких рухів церква боролася жорстоко і наполегливо. Одним із знарядь боротьби стає
інквізиція. Виникнувши в XII ст. як форма церковного суду, вона перетворилася у великий церковний заклад і була підпорядкована особисто Папі римському.
Народна селянська культура стала одним з найважливіших джерел прогресу середньовічної культури, що почався в XI ст. і що виразився в формуванні міської культури. У XI ст. в Західній Європі відбувається швидке зростання міст. Їх населення складалося з найрішучіших та найбунтівніших елементів суспільства: в міста бігли кріпаки — «повітря міста робило вільним», змінювали спосіб життя деякі феодали, особливо збіднілі. Нові види діяльності — торгівля, ремесло — вимагали активності, обачності, породжували раціоналістичний підхід до життя. Містяни об'єднувалися в комуни, що мали органи самоврядування. Вони і очолювали боротьбу за звільнення від феодала або
монастиря, на землях яких стояло місто. Ця боротьба зажадала героїчних зусиль і зайняла чималий історичний термін, але увінчалася в результаті успіхом. Міста стали опорою королівської влади в ході утворення централізованих національних держав (за винятком Італії, де переважали
міста-держави).
Важливим елементом піднесення культури в XI—XIII ст. було розширення освіти, почався вихід її за межі суто богослов'я. Організація міського життя диктувала потребу в письменних людях. Збільшується кількість шкіл, з'являються міські, єпископальні, а також приватні школи. Поступово виникає їх спеціалізація. Наприклад, у
Болоньї були юридичні школи, в місті
Салерно — медичні, визнаним центром філософії вважався
Париж.
Якісно новий етап в розвитку системи освіти — виникнення вищих навчальних закладів. У XII—XIII ст. виникають
університети (від латинського «універсум»- загальність, сукупність). Багато в чому типовою є організація
Паризького університету. Він отримав королівську грамоту в 1200 р. До його складу входили викладачі, учні, а також книготорговці, посильні, аптекарі, навіть шинкарі.
.jpg)
