Середньовіччя — це не тільки молитви, будівництво соборів чи хрестові походи. Це також світські, нецерковні свята. Межі світу в уявленні людей середньовіччя потроху розширяли паломники до святих місць (паломництво до гробниці Якова Компостельського, паломництва в Палестину), купці, дипломати, шпигуни, що побували в дальніх країнах (Марко Поло, Афанасій Нікітін, посли папи римського, серед яких і Вільгельм де Рубрук), бригади мандрівних будівельників, ремісників.
Найпривабливішою країною середньовіччя для європейців довгий час залишалась Візантійська імперія. Географічне розташування на перехресті торговельних шляхів, на перехресті ідей, Сходу і Заходу, барвиста власна культура робили її поза конкуренцією впродовж одного тисячоліття.
Копії зразків візантійської архітектури з'явилися в різних кутах середньовічної Європи (каплиця в Фульді й каплиця в Аахені, Німеччина, собор в Чефалі, Сицилія, собор Св. Софії в Києві). Відомі костянтинопольські мозаїсти створюють коштовні мозаїки як в самій Греції (монастир Дафні), так і в Італії (церква Марторана в Палермо, церква Сан Віталє, місто Равенна, в далекій Руси-Україні). Слава ремісників-мозаїстів з Візантії була такою великою, що їх запросили на працю навіть в осередок мусульманства в тогочасній Західній Європі — в мусульманську Іспанію (мозаїчні твори в соборній мечеті Кордови).
А на костянтинопольському іпподромі виступали тогочасні актори з усіх усюд — акробати з Єгипту, маги з Індії, танцюристи з країн Скандинавії у звірячих шкірах.
В Північній Італії поблизу міста Тревізо вигадали нову забаву. Вибудували невеликий іграшковий замок. Його захищали дівчата. Захопити замок намагались молоді парубки, кидаючи в дівчат — фіалки, лілеї, троянди, інколи фрукти. Аби підкорити серця захисниць, жбурляли навіть кошики з квітами. Потім ця гра перейшла в літературу, пісні, стала відома під назвою «Штурм замку Кохання». Веселе завоювання замку, який захищяли дівчата, стало сюжетом для рельєфів на слоновій кістці, що прикрасили ножі, ларці (ларець з Парижу 14 ст, Метрополітен-музей, Нью-Йорк, фрагмент рельєфу — у Великому Новгороді, Росія).
.jpg)
Стихія язичницького свята врожаю та шанування бога врожаю Сатурна перейшло в венеціанський карнавал. Дослідники сперечаються, коли саме відбувся перший карнавал. Називають різні дати — 988 рік, коли венеціанським воякам вдалося визволити з полону у піратів своїх наречених, наче тоді і відбувся перший карнавал. Інші ведуть походження карнавалу з 1094 р., коли венеціанці святкували вдалу угоду з Візантією, що дозволила венеційцям зі значними пільгами торгувати в імперії.
Навіть могутня католицька церква не змогла за століття зробити карнавал цілком своїм. Обов'язковою прикметою карнавалу стали маски. Вони мінялися з часом, але були і постійні, традиційні.
- Бау́та — біла маска, найвідоміша. Вона прикривала обличчя та рот, що дозволяло змінювати навіть голос.
- Маттачіно — її вдягали канатоходці, яких теж запрошували на свято. Маттачіно — одна з найдавніших масок венеціанського карнавалу.
- Море́тта — жіноча маска, зазвичай чорного кольору. Пізніше її доповнили капелюхом на три роги або пір'ям.
- Лікар чуми — специфічна венеціанська маска. Вона уособлювала лікаря, що допомагав хворим на чуму, бо морська столиця Адріатики сильно потерпала від хвороб у середньовіччя. Маска лікаря чуми нагадує голову птаха, але з окулярами. У довгий дзьоб маски вкладали прянощі чи ароматні трави, аби лікар міг працювати в чумних бараках та монастирських лікарнях, попри сморід.
- З розповсюдженням італійського театру масок, набули популярності маски театральних персонажів — Арлекін, Коломбіна, П'єро, Панталоне, Пульчінела тощо.
Немає коментарів:
Дописати коментар