Більшість населення середньовічної Європи складали селяни. Як співвідносилися між собою церковна, лицарська культура і культура народної маси? Водночас руками останніх створюються і прикрашаються феодальні замки, храми і монастирі. Ще з варварських часів зберігаються і розвиваються народні усні епічні твори — «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда» — але записують і обробляють їх вже освічені люди. Серед селян, особливо зі встановленням кріпосного гноблення, постійно ж аккультуру феодалів буквально пронизує презирство до гнобителів — землевласників, й одночасно поважається фігура лицаря — захисника християнства. У народному середовищі відбувається формування національних мов, пізніше вони витісняють латину з професійної літератури. Середньовіччя є багатим на подібні контрасти.
Селянське світосприйняття, безумовно, формувалося на основі християнського світогляду, але при цьому релігійні почуття простих людей значно відрізнялися від канонів офіційного богослов'я. Особливе співчуття викликали страждання Христа, в них бачили відгомони власної долі. Шановним стає образ Богоматері, її вважали захисницею і заступницею. Навіть невдоволення селян своїм станом, боротьба проти гноблення осмислювалася в християнських образах. Виникали так звані «народні єресі» (єресь — релігійне вчення, що відхиляється від офіційного, церковного). Проти таких рухів церква боролася жорстоко і наполегливо. Одним із знарядь боротьби стає інквізиція. Виникнувши в XII ст. як форма церковного суду, вона перетворилася у великий церковний заклад і була підпорядкована особисто Папі римському.
Народна селянська культура стала одним з найважливіших джерел прогресу середньовічної культури, що почався в XI ст. і що виразився в формуванні міської культури. У XI ст. в Західній Європі відбувається швидке зростання міст. Їх населення складалося з найрішучіших та найбунтівніших елементів суспільства: в міста бігли кріпаки — «повітря міста робило вільним», змінювали спосіб життя деякі феодали, особливо збіднілі. Нові види діяльності — торгівля, ремесло — вимагали активності, обачності, породжували раціоналістичний підхід до життя. Містяни об'єднувалися в комуни, що мали органи самоврядування. Вони і очолювали боротьбу за звільнення від феодала або монастиря, на землях яких стояло місто. Ця боротьба зажадала героїчних зусиль і зайняла чималий історичний термін, але увінчалася в результаті успіхом. Міста стали опорою королівської влади в ході утворення централізованих національних держав (за винятком Італії, де переважали міста-держави).
Важливим елементом піднесення культури в XI—XIII ст. було розширення освіти, почався вихід її за межі суто богослов'я. Організація міського життя диктувала потребу в письменних людях. Збільшується кількість шкіл, з'являються міські, єпископальні, а також приватні школи. Поступово виникає їх спеціалізація. Наприклад, у Болоньї були юридичні школи, в місті Салерно — медичні, визнаним центром філософії вважався Париж.
Якісно новий етап в розвитку системи освіти — виникнення вищих навчальних закладів. У XII—XIII ст. виникають університети (від латинського «універсум»- загальність, сукупність). Багато в чому типовою є організація Паризького університету. Він отримав королівську грамоту в 1200 р. До його складу входили викладачі, учні, а також книготорговці, посильні, аптекарі, навіть шинкарі.
Викладачі об'єднувалися в особливі організації — факультети (від латинського «здатність», здатність викладати який-небудь предмет). У Паризькому університеті їх було чотири: один «молодший», на якому навчали читання, письма і вивчали «сім вільних мистецтв», і три «старших» — медичний, юридичний і богословський. Викладачі обирали голову факультету — декана (від латинського — десятник). Учні — студенти (від латинського «студере» — старанно займатися) — слухали і записували лекції, брали участь у диспутах. До XV ст. в Європі було вже 60 університетів.
Викладачі об'єднувалися в особливі організації — факультети (від латинського «здатність», здатність викладати який-небудь предмет). У Паризькому університеті їх було чотири: один «молодший», на якому навчали читання, письма і вивчали «сім вільних мистецтв», і три «старших» — медичний, юридичний і богословський. Викладачі обирали голову факультету — декана (від латинського — десятник). Учні — студенти (від латинського «студере» — старанно займатися) — слухали і записували лекції, брали участь у диспутах. До XV ст. в Європі було вже 60 університетів.
Пожвавлення інтелектуального життя в XI—XIII ст. виявилося в розгортанні філософських суперечок. Хоч панівною була теза «філософія — служниця богослов'я», але треба враховувати, що для людей тієї епохи вона несла інше значення, ніж для нас. Адже тільки в Богові бачили вище значення всього земного. У порівнянні з багатовіковою практичною відсутністю філософської думки це був безумовний крок уперед. Середньовічна філософія отримала узагальнене позначення — схоластика (від латинського «школа»). У схоластиці складаються і борються декілька напрямів. Однією з перших була дискусія про універсалії між номіналістами й реалістами. Номіналісти вважали, що насправді існують лише одиничні речі, доступні відчуттям, а загальні поняття — «універсалії» — тільки їх позначення, імена (лат. nomina), «знаки мови». Реалісти відстоювали зворотне.
Найвизначнішим представником офіційної церковної схоластики був Тома Аквінський (1225—1274). Він істотно розвинув католицьке богослов'я, виробив загальні принципи його відношення до природи і суспільства, що фактично збереглися донині. Він, зокрема, активно використовував спадщину Аристотеля. Вчення Томи Аквінського охопило буквально всі сторони життя. Висловлював він і економічні ідеї, наприклад про «розумну ціну», яка повинна відповідати кількості затраченої праці. Все частіше звучали «вільні думки»; щоб їх відстоювати, була потрібна велика особиста мужність. Тезі Августина, що панувала віками, «вірую, щоб розуміти», П'єр Абеляр (1079—1142) протиставив тезу «розумію, щоб вірити», стверджуючи пріоритет розуму. Його вчення було оголошене єрессю. Професор Оксфордського університету, францисканський чернець Роджер Бекон (1214 — 11 червня 1294) відстоював важливість досвіду в отриманні знань: «уміння провадити досліди стоїть вище за всі знання та мистецтва». За звинуваченнями в чаклунстві та спілкуванні з дияволом він був підданий церковному суду і провів в ув'язненні 14 років.
З літературних жанрів з міською культурою пов'язаний розквіт латиномовної літератури. Її яскраве явище — лірика вагантів (так називали бідних бурлаків — студентів, школярів), вона відрізнялась вільнодумством, насолодами життя, презирством до всіляких, в тому числі церковних, авторитетів. Популярними були твори сатиричних жанрів народними мовами.
Немає коментарів:
Дописати коментар