6. Практичне завдання. Всесвітня Історія 11-Б клас виконав Большаков Артем

6. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Пригадайте «весну народів» 1848—1849 рр. і зіставте з нею «Арабську весну», що розпочалася 2010 р. Чи є якісь спільні риси у цих двох явищах, що мали місце в різних частинах світу і за різних часів?

Середньовічне місто

Середньовічне розпланування Венеції.

Середньові́чне мі́сто — центр ремесел та торгівлі на відміну від села, мешканці якого займалися сільським господарством.

Теорії походження середньовічного міста

Питання про причини і обставини виникнення середньовічних міст представляє великий інтерес.

Намагаючись відповісти на нього, в

Середньовічна література

Середньовічна література — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (4-5 століття), а завершується у 15 столітті. Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.

Період середньовіччя

Виділяють основні періоди:

• Раннє середньовіччя (кінець V ст. — середина XI ст.);
• Високе середньовіччя (XI—XIV ст.);
• Пізнє середньовіччя (XIV—XVI ст.), коли розпочалася централізація держав під королівською владою.

Військова організація

Структура збройних сил — узагальнена структурована ієрархія збройних сил держави, що відповідає вимогам політики національної оборони, з урахуванням військового потенціалу країни та національних (військових) традицій. У деяких країнах нерегулярні військові (напіввійськові) формування входять до складу збройних сил країни й можуть організаційно бути інтегровані в загальну структуру Збройних сил.

Військова тактика

Та́ктика військова (дав.-гр. taktiká — мистецтво шикування військ, від дав.-гр. tásso — шикую війська) — наймасовіша галузь та найстаріша складова (як і стратегія) воєнного мистецтва, що охоплює теорію і практику підготовки і ведення бою підрозділами, частинами, з'єднаннями.

Загальні положення

Теорія тактики досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє способи його підготовки і ведення. Вона розробляє теоретично-фундаментальні положення основ, підготовки та ведення бою, тактичні вимоги організації, озброєння і військової техніки з'єднань, частин і підрозділів та обладнання простору, в межах якого ведеться бій.

Середньовічні війни

Битва при Кресі (1346) між англійським та французьким військом

Середньовічні війни — це збройні конфлікти, що проходили в період між Падінням Західної Римської імперії та початком Великих географічних відкриттів.

У Середньовіччі панівною суспільно-економічною системою був феодалізм. Тобто тепер населення ділилося на землевласників та тих, хто працювали на цій землі.

Світські свята середньовіччя і культурні впливи

Три блазні карнавалу, гравюра 1542 р.

Середньовіччя — це не тільки молитви, будівництво соборів чи хрестові походи. Це також світські, нецерковні свята. Межі світу в уявленні людей середньовіччя потроху розширяли паломники до святих місць (паломництво до гробниці Якова Компостельського, паломництва в Палестину), купці, дипломати, шпигуни, що побували в дальніх країнах (Марко Поло, Афанасій Нікітін, посли папи римського, серед яких і Вільгельм де Рубрук), бригади мандрівних будівельників, ремісників.

Найпривабливішою країною середньовіччя для європейців довгий час залишалась Візантійська імперія. Географічне розташування на перехресті торговельних шляхів, на перехресті ідей, Сходу і Заходу, барвиста власна культура робили її поза конкуренцією впродовж одного тисячоліття.

Народна селянська культура та культура міст

Фахверкові будинки, Німеччина

Родина біля каміна, XIV століття

Мініатюра з жінкою, що викладає ошелешеним католицьким ченцям геометрію Евкліда, 14 ст.

Металевий ключ, Музей, Берлін.

Більшість населення середньовічної Європи складали селяни. Як співвідносилися між собою церковна, лицарська культура і культура народної маси? Водночас руками останніх створюються і прикрашаються феодальні замки, храми і монастирі. Ще з варварських часів зберігаються і розвиваються народні усні епічні твори — «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда» — але записують і обробляють їх вже освічені люди. Серед селян, особливо зі встановленням кріпосного гноблення, постійно ж аккультуру феодалів буквально пронизує презирство до гнобителів — землевласників, й одночасно поважається фігура лицаря — захисника християнства. У народному середовищі відбувається формування національних мов, пізніше вони витісняють латину з професійної літератури. Середньовіччя є багатим на подібні контрасти.

Селянське світосприйняття, безумовно, формувалося на основі християнського світогляду, але при цьому релігійні почуття простих людей значно відрізнялися від канонів офіційного богослов'я. Особливе співчуття викликали страждання Христа, в них бачили відгомони власної долі. Шановним стає образ Богоматері, її вважали захисницею і заступницею. Навіть невдоволення селян своїм станом, боротьба проти гноблення осмислювалася в християнських образах. Виникали так звані «народні єресі» (єресь — релігійне вчення, що відхиляється від офіційного, церковного). Проти таких рухів церква боролася жорстоко і наполегливо. Одним із знарядь боротьби стає інквізиція. Виникнувши в XII ст. як форма церковного суду, вона перетворилася у великий церковний заклад і була підпорядкована особисто Папі римському.

Народна селянська культура стала одним з найважливіших джерел прогресу середньовічної культури, що почався в XI ст. і що виразився в формуванні міської культури. У XI ст. в Західній Європі відбувається швидке зростання міст. Їх населення складалося з найрішучіших та найбунтівніших елементів суспільства: в міста бігли кріпаки — «повітря міста робило вільним», змінювали спосіб життя деякі феодали, особливо збіднілі. Нові види діяльності — торгівля, ремесло — вимагали активності, обачності, породжували раціоналістичний підхід до життя. Містяни об'єднувалися в комуни, що мали органи самоврядування. Вони і очолювали боротьбу за звільнення від феодала або монастиря, на землях яких стояло місто. Ця боротьба зажадала героїчних зусиль і зайняла чималий історичний термін, але увінчалася в результаті успіхом. Міста стали опорою королівської влади в ході утворення централізованих національних держав (за винятком Італії, де переважали міста-держави).

Важливим елементом піднесення культури в XI—XIII ст. було розширення освіти, почався вихід її за межі суто богослов'я. Організація міського життя диктувала потребу в письменних людях. Збільшується кількість шкіл, з'являються міські, єпископальні, а також приватні школи. Поступово виникає їх спеціалізація. Наприклад, у Болоньї були юридичні школи, в місті Салерно — медичні, визнаним центром філософії вважався Париж.

Якісно новий етап в розвитку системи освіти — виникнення вищих навчальних закладів. У XII—XIII ст. виникають університети (від латинського «універсум»- загальність, сукупність). Багато в чому типовою є організація Паризького університету. Він отримав королівську грамоту в 1200 р. До його складу входили викладачі, учні, а також книготорговці, посильні, аптекарі, навіть шинкарі.

Мистецтво середньовіччя

Порятунок римського народу, ікона 6 ст. н. е.

Мистецтво раннього Середньовіччя несе відбиток перехідності, в ньому змішані язичницькі та християнські мотиви. З утратою античних досягнень головну роль отримало декоративно-ужиткове мистецтво, а пізніше — архітектура.

Про формування певного художнього стилю можна говорити приблизно з X століття. Тоді вже виразно проступала особливість середньовічного мистецтва — провідна роль у ньому належить архітектурі. Саме вона відображає основні естетичні ідеї, диктує вигляд малярство, скульптури, є основою синтезу мистецтв.

Лицарська культура

Замок Фалез, Нижня Нормандія

Надгробок Дагобера І. Абатство Сен Дені.

Сам образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою лицаря в латах. Лицарі — професійні воїни — являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, етичні цінності, особові ідеали. Лицарська культура виникає в феодальному середовищі. Сам стан феодалів був неоднорідним. Нечисленну еліту феодального класу утворювали найбільші землевласники — носії гучних титулів. Ці найбільш родовиті і благородні лицарі були на чолі своїх дружин, часом справжніх армій. Лицарі рангом нижче служили в цих дружинах зі своїми загонами, які з'являлись на перший поклик пана. На нижніх рівнях лицарської ієрархії стояли безземельні лицарі, все надбання яких перебувало у військовому виторзі та зброї. Багато з них мандрували, примикаючи до загонів тих або інших ватажків, стаючи найманцями, а нерідко і просто займалися грабунком.

Середньовічний бій

Середньовічний бій (СБ) - досить молодий вид спорту, це повноконтактний бій з використанням сталевої ненагостреної зброї, захисного і наступального озброєння, характерного для Середньовіччя. Середньовічний бій визнано неолімпійським видом спорту та внесено до Реєстру визнаних видів спорту в Україні Міністерством молоді та спорту України наказом №4711 від 23.12.2016 за клопотанням «Всеукраїнської федерації середньовічного бою».

Учасники Чемпіонату України з середньовічного бою «Зов Героїв» (2016 рік) на території Древнього Києва у "Парку Київська Русь".

Боєць-учасник турнірів одягнений в повний обладунок, який як і зброя, зроблений за історичними зразками. Для тренувань використовується якісний захисний спортивний інвентар. Заняття проводяться інтенсивно і без шкоди для здоров'я. На відміну від показових битв, що часто проводяться на фестивалях історичної реконструкції Середньовіччя, середньовічні бої йдуть в повний контакт, судяться спортивними арбітрами, що мають спеціальну підготовку і досвід участі в змаганнях.

Обладунок

Перейти до навігаціїПерейти до пошуку

Готичний лицарський обладунок

Обладу́нок, лати, па́нцир, заст. па́нцер — захисне озброєння, призначене для захисту власника від пошкодження в ході бойових дій (бойовий обладунок) чи під час тренування та спортивних змагань (див. захисне спорядження).

Бойовий обладунок зберіг своє значення аж до XXI століття. Кольчужним плетінням прикривали обличчя від картечі. Під час Другої світової війни штурмові частини одягали схожі бронежилети зі сталевих листів. Єдиним захисним озброєнням солдата довго залишався лише шолом (каска). З 1970-х років, бронежилети все ширше використовуються у світі, спочатку спеціальними підрозділами, а пізніше і іншими силовими формуваннями.

Позбавлення лицарського звання

Перейти до навігаціїПерейти до пошуку

Дон Кіхот і Санчо Панса

Крім церемонії посвячення в лицарі, існувала також і процедура позбавлення лицарського звання, що звичайно (але не обов'язково) завершувалось передачею колишнього лицаря в руки ката. Церемонія відбувалася на ешафотi, на якому був повішений зворотною стороною щит лицаря (обов'язково із зображеним на ньому особистим гербом), і супроводжувалася співом заупокійних молитов хором з дюжини священиків.

Лицарська зброя

Буздиган

Перейти до навігаціїПерейти до пошуку

Буздиган

Буздига́н, або буздуга́н (від каз. бұздыған),— різновид булави, головка якої всіяна шипами (аналог — моргенштерн); частіше має кілька приварених пластин (аналог шестопер, пірнач). Слово, ймовірно було запозичено населенням, що проживає на північ, північний захід від кордонів Османської імперії, після чого проникло до деяких слов'янських мов, зокрема, в російську.

У російській мові, згідно з словником Даля, буздиган — це палиця або тростина, з комелем або набалдашником, часто окута металом. У районі Придністров'я, етнографічно близьким до української Буковини та Карпатського регіону, буздиганом називали дерев'яні палиці: молдавські гайдуки влаштовували поєдинки на буздуганах, майстерне володіння якими часто вирішувало питання — прийняти чи не прийняти молодика в гайдуки.

Посвята в лицарі

Едмунд Лейтон. «Аколада», 1901 рік

Посвята в лицарі або аколада (від фр. accolade — обійми) — так називається церемонія, яка раніше була у вжитку під час прийому до лицарського ордену. Після посвяти в лицарі гросмейстер ордену, або той, хто здійснював посвяту, урочисто обіймав нового члена лицарства, покладаючи йому свої руки на шию (лат. ad collum). Згодом це слово почало вживатись для позначення всього акту лицарської посвяти або прийняття у лицарський орден. Аколада була однією з форм військової ініціації.

У сучасному етикеті аколадою називається форма вітання, коли особи, що вітаються, символично наближаються лівими (або правими) щоками, насправді не обіймаючись і не цілуючись.

Історія лицарства

Лицарство  — це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні лицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту у XI і XIII століттях. Підсилилось в часи хрестоносців; найпершими з лицарських орденів були лицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.

Історія лицарства

Лицарство як моральний кодекс тісно пов'язане із феноменом лицарства (соціального стану) і лицарями.

Лицарство як військовий та землевласницький стан виникло вперше у франків головним був український лицар Роман Ермакович у зв'язку з переходом у VII столітті від народного війська до кінноти з васалів. Під впливом церкви і поезії воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів під впливом духовно-лицарських орденів, що виникли, замкнулось у спадкову аристократію.

Предтечею лицарів якоюсь мірою був стан еквітів (вершників) у Стародавньому Римі. У франкському війську, у якому ще в VII столітті домінувало піше військо, кінноту становили дружинники короля (антрустіони).

Лицарі середньовіччя – хто вони?

Лицар, рицар (пол. rycerz, від нім. Ritter, «вершник»; лат. miles, caballarius, фр. chevalier, англ. knight, італ. cavaliere) — середньовічний шляхетський титул в Європі.

Лицарство виникло у франків у зв'язку з переходом у VIII ст. від народного пішого війська до кінного війська васалів. Піддавшись впливу церкви та поезії, воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів, під впливом виниклих тоді духовно-лицарських орденів, замкнувся у спадкову аристократію, що усвідомлювало себе міжнародним військовим орденом. Посилення державної влади, перевага піхоти над кіннотою, винахід вогнепальної зброї та створення постійного війська до кінця Середньовіччя перетворили феодальне лицарство в політичний стан титулованої знаті.

Епоха лицарів, а разом з нею й головні атрибути: обладунки, зброя, поєдинки - залишилися далеко в минулому. У сучасному світі лицаря, в історичному розумінні цього явища, можна зустріти лише на сторінках книг, у фільмах, або як історичний символ. Незважаючи на дані тенденції, певні аспекти «лицарської епохи» збереглися і в сучасній дійсності, а саме, якості лицарів, які проектуються на чоловіків: честь, благородство, сила, доброта, здатність захистити слабкого